Згідно із законодавством спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною.

Слід знати, що до складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, – наприклад, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Перехід прав та обов’язків юридичної особи у разі припинення її діяльності регулюється іншими нормами законодавства, які не є нормами спадкового права.

Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. Але зазначимо, що у фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом про що мова піде далі.

Юридичні ж особи, держава, та інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті. Можливість бути спадкоємцем не залежить від громадянства фізичної особи і від стану її дієздатності: право спадкування мають й особи, визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, особи з обмеженою цивільною дієздатністю, а також особи, що перебувають у місцях позбавлення волі.

Чинне цивільне законодавство, зокрема Цивільний кодекс України, передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце, бо існує так звана пріоритетність волі спадкодавця.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду прийняти спадщину. Прийняття спадщини — це не обов’язок спадкоємців, а їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 1220 ЦК України).

Для того, щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Найбільш типовими діями такого фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном є, наприклад, проживання спадкоємця після відкриття спадщини в тому приміщенні, де проживав спадкодавець, сплата боргів спадкодавця, проведення ремонту будинку, квартири, обробляння присадибної ділянки тощо. У разі неможливості надати нотаріусові документи, які свідчили б про фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном, спадкоємець може звернутися до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а відтак рішення суду, що набрало законної сили, буде документом, який підтверджуватиме цей факт.

Слід пам’ятати, що зазначені дії, які свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування згідно черги спадкування. Якщо ж й вони не приймуть спадщину, то майно переходить у власність держави.

Свої інтереси спадкоємець, що пропустив строк прийняття спадщини, має можливість захистити через суд за місцем відкриття спадщини, але тільки якщо доведе, що пропуск відбувся з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо). І такому разі суд може продовжити цей строк.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п’яти років до його смерті. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе.

Слід зазначити, що цивільне законодавство встановлює п’ять черг спадкоємців за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі й народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив.

До другої черги спадкоємців за законом законодавець відносить рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини, віднесені до спадкоємців, які мають право на спадкування у четверту чергу.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно.

Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Але з цього не можна зробити висновок, що вони не закликаються до спадкування ні за яких обставин.

Вищезазначені особи є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того родича, який був би спадкоємцем. Вони спадкують ту частку, яка б йому належала, якби він був живий.

Але ж й спадкоємець може не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від неї. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитися від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Правочин про прийняття спадщини не може супроводжуватися жодними умовами або застереженнями. Наприклад, спадкоємець не має права прийняти лише одну частину зі складу спадщини, а від прийняття іншої відмовитись, у тому числі не може прийняти лише права, а відмовитись від прийняття на себе обов’язків спадкодавця. Спадкоємець, який приймає спадщину, не має права обумовити будь чим її прийняття – наприклад, тим, що інші спадкоємці від прийняття спадщини відмовляються тощо. Наприкінці зазначимо, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з часу відкриття спадщини і навіть не з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право спадкоємця на нерухоме майно, а лише з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість, що практично здійснюється тільки тоді, коли спадкоємець зареєстрував у державних органах (на даний момент – у бюро технічної інвентаризації (БТІ) свідоцтво про право на спадщину на нерухомість. Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання, – факти смерті спадкодавця, наявності родинних зв’язків певного ступеня, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку при спадкуванні за законом, факту складання заповіту при спадкуванні за заповітом, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин нотаріус вимагає від спадкоємців відповідні документи.

Автор: Бережна І.

http://www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/publications/?aid=2150&rid=27