Спадкове право (ухвала Верховного Суду України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Ухвала 14 квітня 2004 р.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом М. до С. про визнання права власності на спадщину за заповітом, поділ спадкового майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою С. на рішення Кременецького районного суду від 19 жовтня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської обл. від 10 січня 2002 р., встановила наступне.

 У травні 2001 р. М. звернувся із позовом до С. про визнання права на спадщину, поділ спадкового майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

 У заяві зазначав, що 17 листопада 1998 р. померла його сестра Т. Згідно із заповітом від 30 червня 1998 р. Т. заповіла по 1/2 частині належного їй будинку №* по вул. Радянській, що знаходиться в с. Білокриниця Кременецького району, йому та відповідачці Н.

 Крім того, заповітом від 12 жовтня 1999 р. сестра заповіла йому належні їй вклади в Ощадному банку, а також право на земельний пай, земельну ділянку та господарські споруди.

 Із заявою про прийняття спадщини він звернувся в нотаріальну контору в шестимісячний строк, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому відмовлено в зв'язку з тим, що між ним та відповідачкою виник спір стосовно поділу будинку. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії була оскаржена до суду, але позаяк має місце спір про право, який розглядається в порядку позовного провадження, скаргу залишено без розгляду. Тому він звернувся до суду із зазначеним позовом на загальних підставах.

 Посилаючись на зазначене, просив визнати за ним право власності на спадкове майно, виділити йому 1/2 частину спірного будинку з північної сторони: коридор 8,5 кв.м, кімнату 21 кв.м, кімнату 20,8 кв.м, а також сарай, погріб, огорожу; визнати за ним право власності на земельний пай та встановити порядок користування земельною ділянкою.

 Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської обл. від 19 жовтня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Тернопільської обл. від 10 січня 2002 р., позов задоволено.

 У касаційній скарзі Н. просить скасувати зазначені рішення в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд.

 Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

 Вирішуючи спір, суд із достатньою повнотою з'ясував обставини справи, правовідносини, зумовлені встановленими фактами, визначився з правовими нормами, що регулюють ці правовідносини, і правильно вирішив спір про право на спадкове майно та поділ будинку в натурі.

 Водночас, вирішуючи питання про поділ земельної ділянки, суд у порушення вимог ст. 202 Цивільного процесуального кодексу України допустив істотну неповноту в з'ясуванні обставин (фактів), що призвело до ухвалення помилкового рішення.

 Зокрема, згідно із державним актом на право приватної власності на землю (а.с. 13-14) у власності спадкодавця Т. перебувало 0,70 га землі, з яких 0,10 га передано для будівництва й обслуговування жилих та господарських будівель і 0,60 га передано для ведення особистого підсобного господарства.

 Відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину.

 У даному випадку суд ухвалив рішення тільки стосовно земельної ділянки, переданої для будівництва й обслуговування жилих і господарських будівель, не вирішивши долю земельної ділянки, переданої для ведення особистого підсобного господарства.

 Крім того, вирішуючи питання про поділ присадибної ділянки, а не про визначення порядку користування, та, залишаючи в спільному користуванні сторін двір, суд не врахував, що виходячи зі змісту ст. 42 Земельного кодексу України та ст. 115 Цивільного кодексу УРСР при виділі частки зі спільної власності в натурі припиняється спільна власність на об'єкт власності.

 За наведених обставин ухвалені в справі судові рішення в частині спору про поділ земельної ділянки підлягають скасуванню з направленням справи новий розгляд до суду першої інстанції. У решті – рішення суду залишається без зміни.

 Керуючись ст. 342 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата ухвалила:

 касаційну скаргу С. задовольнити частково.

 Рішення Кременецького районного суду від 19 жовтня 2001 р., ухвалу апеляційного суду Тернопільської обл. від 10 січня 2002 р. у частині спору про поділ земельної ділянки скасувати й справу в цій часті спрямувати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – рішення залишити без зміни