Характерною ознакою  сучасного періоду в Україні є існування приватної власності , і ця обставина зумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.

Необхідно  зазначити,  що спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 2 вересня 1993 року « Про нотаріат», іншим законодавством.  30.05.2008 року була прийнята постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про спадкування».

Із прийняттям і введенням у дію з січня 2004р. нового Цивільного кодексу України було внесено істотні зміни в підгалузь цивільного права - спадкове право. В Цивільному кодексі України  значно збільшилась кількість норм, регулюючих  спадкові правовідносини: в ЦК УРСР 1963р.  було 40 статей ( РОЗДІЛ VII «Спадкове право»), в у теперішньому Цивільному кодексі – 92 статті ( Книга шоста «Спадкове право», охоплює ст.ст. 1216-1308). При цьому слід зазначити, що таке збільшення кількості норм спадкового права  здійснено  ні  в  утрату утилітарності , а навпаки , більшість положень , які були прописані в ЦК УРСР, конкретизовані , уточнені та пристосовані до існуючої на цей час системи  майнового обороту.  Так, у ЦК 2003р:

- втілено ідею якнайширшого охоплення числа осіб, до яких може перейти спадщина за відсутності заповіту ( збільшується кількість черг спадкоємців за законом і коло самих спадкоємців);

- скасовано особливий правовий режим спадкування предметів домашньої обстановки і грошових  вкладів у кредитних установах;

- передбачено можливість  складення подружжям  єдиного заповіту, а також укладення спадкового договору;

- змінено  підхід  до порядку прийняття спадщини;

- спадкоємцям надано можливість перерозподілити спадщину;

- за певних обставин суд може надати право на спадщину спадкоємцю за законом, який  не закликається до спадкування в порядку черги;

- передбачено  можливість складання «секретних» заповітів та заповітів « з умовою».

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК 2003р., якщо  спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004р. У разі відкриття  спадщини до зазначеної дати  застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола  спадкоємців за законом.  У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1  січня 2004р., спадкові  відносини  регулюються цим  Кодексом.

Метою даного узагальнення є  аналіз стану справ  із застосуванням судами  законодавства  при вирішенні спорів про спадкування, виявлення  складних та спірних питань у судовій практиці й законодавстві, підготування  пропозицій  для забезпечення  правильного та однакового  застосування   спадкового  законодавства.

Статистичні дані, надані районними судами Запорізької області, свідчать про надходження на розгляд значної кількості справ про спадкування. У 2008 році  у провадженні судів Запорізької області перебувало  4349 справ про спадкове право, або  8, 1% від усіх справ, що надійшли на розгляд. Порівняно з 2007 роком надходження справ даної категорії( як їх питома вага) значно зросло. У 2007 році надійшло 2894 таких справ, що становило 5,6%. Надходження збільшилося на 1455 справ або на 50,3%.

У 2008 році в апеляційному порядку було розглянуто 164 апеляційні скарги на рішення судів першої інстанції по справам про спадкове право.

По 78 справам апеляційну скаргу було відхилено і залишено рішення без змін, що становить 47,6% від усіх переглянутих в апеляційному порядку справ даної категорії.

Змінено було 6 рішень або 3,6 %. Скасовано 80 рішень або 48,8%.  Всього скасовані та змінені рішення у справах про спадкове право становлять 52.4%.

Скасовано з направленням на новий розгляд 45 рішень або 56, 25 % від усіх скасованих. Більшість із них з підстав, передбачених п.4ч.1 ст. 311 ЦПК України  - 31 справа або 69% від направлених на новий розгляд справ.

З підстав, передбачених п.3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України – 8 справ або 17,7%.

З підстав, передбачених п.5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України -5 справ або 11%.

Одна справа направлена на новий розгляд з підстав, передбачених п.1ч.1 ст. 311 ЦПК України.

Із закриттям провадження розглянуто 2 справи, із залишенням заяви без розгляду – 1 справа.

По 32 справам судом апеляційної інстанції було постановлено нове рішення – 40% від кількості скасованих рішень.

У даному узагальненні проаналізовано практику розгляду цивільних справ про спадкування  за 2008р.  Для проведення узагальнення надійшло 937 справ.

Із них: позовні вимоги судами першої інстанції були задоволені по 559 справах; відмовлено у задоволені позову по 14 справах; залишені без розгляду, повернуті, визнанні неподаними  104 справи.

Із справ, які надійшли для узагальнення в апеляційному порядку, було оскаржено  –5 рішень, із них рішення суду першої інстанції залишено без змін -1, скасовано рішення і винесено рішення по суті позову -3, скасовано рішення,  справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції-1.

Якщо проаналізувати  розглянуті судами справи  за категоріями спорів, то вбачається,  що найбільшу  категорію  справ займають позови про визнання права власності у порядку спадкування - 658 справ, в тому числі  138 справ про встановлення факту та визнання  права власності, визнання права власності на спадкове майно – 338 справ , продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності - 18 справ, розподіл спадкового майна - 6 справ, визначення часток  та визнання права власності-38 справ, а також визначення додаткового строку для подання заяви  про прийняття  спадщини – 255 справ; усунення від права на спадкування-5 справ;  визнання недійсним заповіту – 4 справи, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - 5 справ; тлумачення заповіту - 4 справи; визнання спадщини відумерлою - 6 справ.

Справи про  спадкування розглядаються  судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Справи, які надійшли на узагальнення  в основному розглядалися судами за правилами позовного провадження.

В частині дотримання вимог Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ про спадкування, зокрема строків розгляду справ, передбачених ст. ст. 129, 157, 203 ЦПК України, слід зазначити, що в переважній більшості справ судами цих строків додержано.

Категорія справ  про визначення додаткового строку  для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно ст. 1270 ЦК України  для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу  відкриття  спадщини. Ст. 1272 ЦК України передбачає, що якщо спадкоємець протягом  строку, встановленого ст. 1270 не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що  не прийняв її.  Пленум Верховного Суду України   у Постанові № 7 від 30.05.2008р.  роз’яснив , що особа яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про  визначення додаткового строку  для прийняття спадщини  відповідно до частини третьої ст. 1272 ЦК.  Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло  з набранням чинності  зазначеним Кодексом.  Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також  за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви  до нотаріальної контори  про прийняття спадщини. Верховний суд указав, що відповідачами у такій справі  є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців  за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є  територіальні  громади  в особі відповідних органів  місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Порядок формування  та повноваження міської, районних у місті рад  визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування  в Україні» з особливостями, передбаченими цим  Законом ( ст. 9 Закону).

Відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,  основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об’єднанні постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів  кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ  та міст.

Ст. 41 Закону встановлює особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів.

Так, питання організації управління районами в містах належать  до компетенції міських рад.

Районні у містах ради ( у разі їх створення) та їх виконавчі  органи  відповідно до Конституції та законів України здійснюють, зокрема, управління рухомим та нерухомим майном, та іншими об’єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Враховуючи наведені положення закону, за позовом, якщо окрім особи, яка подає цей позов і бажає визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, немає інших спадкоємців ( за законом чи за заповітом), відповідачем слід притягнути відповідну селищну, сільську, районну або міську раду, які і будуть представляти інтереси територіальної громади.

Проте, при розгляді спорів  за позовом спадкоємця, який пропустив строк  для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку  для її прийняття  судами першої інстанції допущено багато помилок, пов’язаних з визначенням складу осіб, які повинні брати участь  у справі.

Так, із  255 справ даної категорії позови пред’явлені до відповідачів: по 53 справах до інших спадкоємців, по 21 справі до нотаріальної контори, по 11 справах до ДПІ, по 19 справах до Ощадбанку, по 10 справах до райадміністрації, по 141 справах до відповідних рад із них в19-ти справах спадкоємці виступають в якості 3 –х осіб.

Це свідчить про неналежну підготовку справ до судового розгляду, невиконання судами першої інстанції вимог ст. 143 ЦПК 1963 року  та ст. 130 ЦПК 2004 року.

Наприклад,  при поданні 01.04.2008р. до  районного суду позовної заяви Особи 1 та Особи 2  про визнання  додаткового терміну для прийняття спадщини  відповідачем зазначений  ощадний банк, тоді як відповідачем  повинна виступати територіальна громада в особі  відповідного органа місцевого самоврядування, а саме відповідна рада. Аналогічні помилки допущені у ряді інших справ: відповідачами вказуються   державна нотаріальна контора,   райдержадміністрація.    

По багатьом справам спадкоємці за законом виступають в якості третіх осіб, а не відповідачів.

Так, Особа 1 звернувся з позовом до Пологівської райдержадміністрації, треті особи: Особа 2 , Особа 3,  про продовження строку для прийняття спадщини, в позові зазначав, що  помер його батько Особа 4. Після його смерті спадкоємцями за законом залишилися він, дружина померлого – Особа 2, дочка Особа 3. Рішенням  Пологівського районного суду Запорізької області позов був задоволений, визначено Особі 1 строк в 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Спадкоємці за законом  Особа 2 та Особа 3 виступали в якості третіх осіб.

При розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини слід перевіряти наявність або відсутність спадкової  справи стосовно спадкоємця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, при наявності таких спадкоємців залучати їх до участі у справі в якості відповідачів. Проте по багатьом справам суди допускають помилки, не перевіряють наявність спадкової справи у державній нотаріальній конторі, не залучають до участі у справі інших спадкоємців в якості відповідачів, що приводить до скасування судових рішень і направлення справ на новий судовий розгляд.

Так, по справах даної категорії судами не перевірялась наявність спадкової справи – 186 справ, по справах не залучені в якості відповідачів інші спадкоємці – 8 справ.  

Визначаючи  спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після  визначення йому  додаткового строку для  прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому ст. 1269 ЦК, звернувшись  в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Із зазначеної категорії справ судами визначений додатковий строк та визнано за спадкоємцем  права власності на спадкове майно -  8 справ.

Замість визначення спадкоємцю додаткового строку суди продовжують строк для визнання спадщини - 22 справи. 

Багато помилок при розгляді таких справ допущено Михайлівським районним судом Запорізької області. Замість визначення додаткового строку, тобто певного періоду часу, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, суд продовжує строк для прийняття спадщини, а також визнає право власності на спадкове майно.

В  постанові Верховний Суд  звернув також увагу на те, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку  для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити  з того, що поважними є причини, пов’язані  з об'єктивними, непереборними, істотними  труднощами  для спадкоємця  на вчинення цих дій.

У резолютивній частині  рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням  законної сили, протягом якого  спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої  спадкоємець може подати  заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви  про прийняття спадщини, не може перевищувати  шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК  для прийняття спадщини.

Вирішуючи позови даної категорії, суди визначають додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини різної тривалості переважно два, три місяці.

На думку автора узагальнення це є правильно, оскільки строк, який визначає суд, не може перевищувати шести місяців, тобто встановленого законом строку для прийняття спадщини, і його перебіг починається із моменту вступу рішення чи ухвали суду в законну силу.

Проте, є випадки коли в резолютивній частині рішення суди зазначають календарну дату, до якої  спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини.

При  вирішенні даної категорії спорів слід також враховувати, що додатковий строк для подання заяви  про прийняття спадщини  визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку  для прийняття спадщини поважними. ( від’їзд, хвороба та інш.).

При  розгляді спорів  за позовом спадкоємця, який пропустив строк  для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку  для її прийняття  судами першої інстанції допущено багато помилок  за встановленням поважності причин  пропуску строку прийняття спадщини.

Як поважні причини пропуску строку для подання заяви  про прийняття спадщини судом приймались: хвороба, від”їзд, відрядження та інше  по 84 справам, необізнаність особи з порядком прийняття спадщини та оформлення  прав на спадкове майно по 24 справам; необізнаність особи  про наявність спадкового майна по 44 справам, юридичне не освідчення по 123 справам.

По багатьох справах  у рішенні суду лише вказано, що причина пропуску строку для подання  заяви  про прийняття спадщини є поважною, без вказівки на те, у чому полягає поважність цієї причини. 

Що стосується доказів, які брались до уваги судами  при визначенні поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, то це переважно письмові докази - довідки  медичних установ про стан здоров’я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи  за межами України.

Однак є випадки, коли хвороба сторони і перебування сторони в іншому регіоні України підтверджувались показаннями свідків, і суд прийняв їх та визнав причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважною. В деяких випадках  пропуск строку  взагалі не підтверджувався  достатніми доказами.

За таких обставин рішення суддів першої інстанції не можна вважати обґрунтованими.

При вирішенні  даної категорії справ судами також неправильно застосовуються норми матеріального права.

Так,  Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2, Особи 3 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, яка відкрилася   після смерті Особи 4 та   після смерті Особи 5.

Задовольняючи позов і визнаючи додатковий строк для прийняття спадщини,   суд    виходив з того, що строк пропущено з поважних причин, оскільки на час відкриття спадщини позивачка була неповнолітньою і не могла звернутися до нотаріальної контори з заявою. В правове обґрунтування висновок зроблено з посиланням на ч. 4 ст. 1268, ст. 1272 ЦК України 2004 року.

У відповідності до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила книги шостої ЦК України 2004 року застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, т.б. до 1 січня 2004 року.

Суд залишив поза увагою, що на час відкриття спадщини діяв ЦК 1963 року, в якому не передбачалася можливість при пропуску строку для прийняття спадщини визначення додаткового строку, та невірно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України 2004 року. З матеріалів справи вбачається, що спадщину відповідачі прийняли в порядку п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року, оскільки на час відкриття спадщини проживали і були зареєстровані у жилому будинку.

У відповідності до ст. 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. З матеріалів справи вбачається, що рішенням   суду   від 05 лютого 2004 року позивачка була усиновлена Особою 6, а позов про визначення додаткового строку про прийняття спадщини після смерті батька та баби за походженням пред’явлено у лютому 2008 року.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 07.2008 року рішення районного суду було скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позову.

Особа 1, Особа звернулися до Михайлівського районного суду до Особи 3  про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, зазначивши, що  померла їх бабуся Особа 4. Після її смерті залишилось спадкове майно, до складу якого входить земельний пай розміром 6 га. Відповідач прийняв спадщину і одержала свідоцтво на спадкове майно. Вони спадщину не прийняли, до нотаріальної контори не зверталися із-за правової необізнаності., тому просили визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 08.09.2008 року позовні вимоги відхилені при цьому суд посилався на норми права ЦК України в редакції 2003 року. Оскільки спадщина після смерті Особи 5 відкрилась 15.12.1998 року, то строк для її прийняття сплив 15.06.1999 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року. ЦК УРСР 1963 року не передбачало можливості визначення в судовому порядку додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори  про прийняття спадщини, а передбачало інші наслідки пропущення цього строку, передбачені ст. 550 цього Кодексу. За п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК правила щодо спадкування можуть бути застосовані до спадщини яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК. Матеріали справи свідчать, що донька померлої ( вона ж відповідач), як спадкоємець першої черги прийняла спадщину. Суд першої інстанції, на зазначені обставини уваги не звернув. При ухвалені рішення допустив порушення норм матеріального права.

При аналізі  справ про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини виявилися рішення судів  з наступними обставинами.  Позивачі, які фактично прийняли  спадщину  у період дії ЦК (1963р.), що підтверджується  доказами та фактичними матеріалами справ,  звертаються до суду  з позовами, в яких просять  встановити  додатковий строк для прийняття спадщини, а саме  на  нововиявлене майно, яке не війшло в раніше видані свідоцтва про право  на спадщину,  а суди задовольняють такі позови та керуючись нормами ЦК України (2003р.)  встановлюють додаткові строки  для прийняття  спадщини. Таку судову практику слід вважати помилковою, виходячи з наступного.

Згідно ст. 548 ЦК (1963р.)  не допускається прийняття спадщини  з умовою чи із  застереженням,  аналогічну норму містить ст. 1268 ЦК України (2003р.) Тобто,  спадкоємець приймає  спадщину в повному обсязі. Він приймає все майно, яким би воно не було, з чого б  воно не складалося.  Таким чином,  на думку автора узагальнення, не має підстав  задовольняти позови та встановлювати додатковий строк для прийняття спадщини, коли  із матеріалів справи вбачається,  що спадкоємець  вже прийняв спадщину, інколи  навіть має свідоцтва про право  спадщини  на деякі види майна.

Наприклад, до суду з позовом до    селищної ради звернувся Особа 1 про продовження строку на прийняття спадщини за законом  та визнання права власності на спадщину.  В позові він указав, що після смерті його батька спадщина ним була прийнята в установленому порядку через  державну нотаріальну контору, але в прийняту спадщину не ввійшли грошові вклади, просить продовжити строк на прийняття спадщини. Суд задовольняє такі вимоги безпідстав