З 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року (далі — ЦК). У ньому досить суттєво змінені положення в галузі спадкового права.

Новели Цивільного кодексу

Вперше український законодавець дав офіційне поняття спадщини, яке міститься в ст. 1216 ЦК. Введені також інші новели. Зокрема, згідно зі ст. 1224 ЦК (усунення від права на спадкування) не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Крім того, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У ЦК також міститься детальна регламентація правовідносин, на які розповсюджується дія нового спадкового права, зокрема: — спадкування права на земельну ділянку (ст. 1225); — спадкування частки у праві спільної сумісної власності (ст. 1226); — право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві (ст. 1227); — спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) (ст. 1228); — спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) (ст. 1229); — спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки (ст. 1230); — спадкування обов’язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем (ст. 1231).

Більш детально регламентовано спадкування за заповітом: вводиться поняття секретного заповіту, заповіту з умовою, заповіту подружжя тощо (Глава 85 ЦК).

Інакше визначено коло спадкоємців за законом: законодавець вводить поняття третьої, четвертої та п’ятої черги спадкоємців, а також спадкування за правом представлення (ст.1266).

У разі пропуску строку на прийняття спадщини суд згідно зі ст. 1272 ЦК тепер може визначити додатковий строк на прийняття спадщини (а не продовжити звичайний строк як було раніше (ст. 550 ЦК УРСР 1963 р.)).

Передбачене зовсім нове поняття відумерлості спадщини (ст. 1277 ЦК): у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (після спливу одного року з часу відкриття спадщини).

Новим є й поняття призначення виконавця заповіту та регламентації виконання ним заповіту.

Законодавцем також передбачений спадковий договір.

Дія актів цивільного законодавства у часі

З набуттям чинності новим Цивільним кодексом України виникли певні труднощі у застосуванні норм, що регулюють спадкове право, особливо з питань застосування положень дії законодавчих актів у часі.

Дія актів цивільного законодавства у часі регулюються положеннями ст. 5 ЦК, згідно з якою:

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За загальним правилом новий закон застосовується лише до правовідносин, що виникли після введення його в дію, і відповідно припускається, що зворотної сили він не має. Але як завжди в кожному правилі може бути виняток, так і в цьому випадку чинність нового ЦК може поширюватися і на відносини, що виникли до введення його в дію, але тільки тоді, коли це прямо передбачено законом. Можливі два варіанти поширення дії нового закону на відносини, що виникли до введення його в дію: повне або часткове.

При повному варіанті чинність нового закону цілком поширюється на відносини, які виникли до введення його в дію і регулювалися іншим законодавством. Така ситуація допускається лише тоді, коли новий закон пом’якшує чи скасовує цивільну відповідальність особи, що прямо передбачено ч. 2 ст. 5 ЦК. Інакше кажучи, акти цивільного законодавства діють як на майбутній час, так і на минулий, тому їх застосування можливе і до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Часткове поширення дії нового цивільного законодавства регулюється положеннями ч. 3 ст. 5 ЦК. У таких випадках до цивільних правовідносин, які виникли раніше за законодавством, яке втратило чинність, і продовжують існувати, новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов’язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Отже, для застосування вищевказаного положення ЦК необхідна наявність сукупності наступних обставин:

— правовідносини належать до сфери цивільно-правового регулювання,

— правовідносини виникли за законодавством, яке діяло на той час,

— акт, який регулював ці правовідносини, втратив чинність,

— права та обов’язки за цими правовідносинами виникли після вступу в силу нового акта цивільного законодавства. Найхарактерніший випадок поширення дії нового закону на відносини, що виникли до введення його в дію, міститься у ч. 2 ст. 5 Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК (в редакції 2003 року), де прямо передбачено застосування норм нового ЦК про відумерле майно (ст. 1277) щодо спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності ЦК спливло не менш одного року.

Наочний приклад

Правовідносини, пов’язані із спадщиною, мають досить специфічні ознаки, мабуть тому законодавець передбачив певні винятки з цих загальних правил та розповсюдив правила книги шостої ЦК України на спадщину, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Щоб більш чітко зрозуміти ці положення нового цивільного законодавства, необхідно навести відповідний приклад.

До суду звернулася громадянка Г. з позовом до виконкому Луначарської сільради за участю третьої особи — Бердянської державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин, визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, визнання права власності на спадщину.

У позовній заяві позивачка вказувала, що 07.04.2003 року помер її дядька К. Після його смерті залишилася спадщина. У зв’язку з тим, що спадкоємців крім неї немає, позивачка просила визнати факт родинних відносин між нею та померлим, встановити додатковий строк для прийняття спадщини та визнати за нею право власності на спадщину.

Задовольняючи позов Г., міськрайонний суд посилався на те, що після смерті К. відкрилася спадщина, яка ніким зі спадкоємців прийнята не була. Суд встановив факт, що позивачка є племінницею померлого, та після введення в дію нового цивільного законодавства вона набула за правилами ст. 1266 ЦК право на спадщину як спадкоємець третьої черги. У даному випадку суд зробив деякі помилки при застосуванні чинного цивільного законодавства.

За таких обставин суд повинен був прийняти до уваги, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст.1220 нового ЦК). Аналогічне положення містилося і у ст. 525 ЦК УРСР 1963 р. Тобто день смерті спадкодавця К. 07.04.2003 року необхідно вважати часом відкриття спадщини, інакше кажучи — часом виникнення цивільних правовідносин.

Виходячи з вищевикладеного слід також враховувати, що на час відкриття спадщини (до 01.01.2004 року) ЦК УРСР 1963 р. було встановлено лише дві черги спадкоємців ( ст.529,530). Право представлення виникало лише у випадку, коли на час відкриття спадщини не було в живих тих батьків, хто був спадкоємцем, тобто осіб, які входили до першої черги спадкоємців за законом. Для другої черги спадкоємців законодавством взагалі не було передбачено право представлення. Таке право виникло у спадкоємців лише з прийняттям нового цивільного законодавства ( ст. 1266 ЦК).

Таким чином, позивачка Г. на час відкриття спадщини взагалі не входила до кола спадкоємців, встановлених законодавством, тому вона фактично не мала права на вказану спадщину.

Поняття третьої, четвертої та п’ятої черги спадкоємців законодавець встановив новим Цивільним кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, тому застосування такої черговості може розповсюджуватися лише на правовідносини, що виникли після набрання чинності новим ЦК. Тобто нове законодавство не має зворотної дії у часі щодо даних правовідносинах.

Прийняття спадщини

Також досить часто положення про дію цивільного законодавства у часі застосовуються при вирішенні питання про встановлення факту прийняття спадщини. Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Слід відзначити, що ці положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини можливо застосовувати лише до спадщини, яка відкрилася до набрання чинності новим цивільним законодавством, тобто до 1 січня 2004 року. В інших випадках необхідно керуватися нормами нового цивільного законодавства, які інакше регулюють ці правовідносини, оскільки ч. 3 ст. 1268 ЦК передбачається, що тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст. 1269 ЦК України).

В інших випадках положення ч. 1 ст. 5 Прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного кодексу України в редакції 2003 року можливо застосовувати лише до тих правовідносин, коли спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців, тобто коли правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, проте спадкоємець з якихось причин не прийняв спадщину, тому при здійсненні та оформленні права на спадкування він повинен керуватися нормами книги шостої нового Цивільного кодексу.

Автор: Ситников О.