Манжура Ніна

Юрист Юридичної фірми «Картузов і партнери»

Одеса

Смерть одного із засновників, який водночас є директором компанії, створює масу проблем для решти учасників і також – спадкоємців. Серйозною проблемою є й те, що законодавець не передбачив чіткої процедури вирішення цієї проблеми, а тому на практиці виникають складнощі безпосередньо в роботі з державними органами, установами і організаціями, які в свою чергу не завжди знають, як правильно поступити і яку норму права застосувати. Це призводить до того, що компанія не може продовжити основну діяльність через несвоєчасне оформлення і реєстрацію затверджених змін.

Дана стаття призначена для поверхового ознайомлення засновників господарських товариств (в основному, товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки ця організаційно-правова форма є найбільш зручною) з практикою цивілізованого вирішення питань спадкування корпоративних прав. У цієї статті наведені основні прийнятні варіанти. Проте варто врахувати, що в кожному конкретному випадку є своя специфіка.

Як зазначено в пп. 2 п. 1 ст. 1219 ЦК, до складу спадщини не входять права і обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь в товариствах, якщо інше не встановлено законом або засновницькими документами.

Отже, за загальним правилом спадкування корпоративних прав не передбачено. Водночас законом або засновницькими документами господарського товариства це правило може бути змінено. В обов’язковому порядку, зокрема, здійснюється спадкування прав на участь в господарському товаристві тільки тоді, коли спадкодавець був учасником акціонерного товариства – акціонером (абзац другий ст. 28 Закону про господарські товариства). В цьому випадку спадщиною є акції відповідного акціонерного товариства.

Що стосується спадкування прав на участь в товаристві з обмеженою відповідальністю, то в п. 5 ст. 147 ЦК сказано, що частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається тільки з відома інших учасників товариства. Очевидно, що ЦК, як і Закон про господарські товариства, допускає можливість наявності обмежень на перехід частки від спадкодавця до спадкоємців. Якщо статутом або рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю відмовлено спадкоємцям в прийомі в товариство або вони самі не виявили бажання вступати в це товариство, то спадкоємцям в установленому порядку видається в грошовій або натуральній формі частка в майні товариства, що належала спадкодавцю. Саме це майно, а не право на участь в товаристві, й буде в даному випадку спадщиною.

Отже, для визначення спадкоємця статут товариства має важливе значення. Якщо статутом прямо не ередбачена необхідність отримання згоди інших учасників, то починаючи з 1 січня 2004 р. спадкоємець успадкує частку незалежно від ставлення до цього інших учасників. Моментом переходу корпоративних прав вважатиметься день смерті учасника-спадкодавця.

Якщо ж статутом передбачена необхідність отримання згоди всіх учасників, то процедура визначатиметься ч. 5 ст. 147 ЦК і ст. 55 Закону «Про господарські товариства», згідно з якими спадкоємець учасника має такі права: переважно перед іншими бути прийнятим до товариства або відмовитися від вступу в товариство.

Закон надає спадкоємцям переважне право вступу до товариства, але...

Сутність цієї переваги, порядок реалізації цього права, коло осіб, до яких воно застосовується, законом не визначені. З цієї причини, на думку Кравчука В.М., переважне право вступу є декларативним, і на практиці застосовуватися не може.

Останнє рішення відносно участі в товаристві у всіх випадках ухвалюють загальні збори учасників. Кожен з учасників при голосуванні керується своїми мотивами і ніякими перевагами спадкоємців не обмежений.

Реалізація прав спадкоємця залежить від товариства, яке має право: прийняти спадкоємця в товариство або відмовити йому.

Спадкоємець стає учасником товариства лише в тому випадку, якщо учасники бажають прийняти його до товариства. Це означає, що до складу спадкової маси включаються лише майнові елементи корпоративних прав. Організаційні права (участь в управлінні) мають особистий характер і у порядку спадкування в цьому випадку не передаються.

З метою уникнення можливих суперечок, спадкоємцями товариства слід розглядати лише тих осіб, яки містяться в свідоцтві про право на спадщину – винятковому документі, який підтверджує право на спадщину. Відповідно до ст. 1298 ГК це свідоцтво видається спадкоємцям по закону після закінчення 6-місячного терміну з дня відкриття спадщини. Тому рішення відносно прийняття спадкоємців до товариства або про виділення частки спадкодавця, товариство може приймати лише після надання зацікавленими особами свідоцтва про право на спадщину, тобто через 6 місяців.

Питання про охорону спадкового майна

Отже, спадкоємці можуть одержати документи, що підтверджують їхні права, не раніше ніж через шість місяців. За такий великий проміжок часу підприємство без управління може стати банкрутом. Правових підстав для здійснення управління спадкоємці не мають.

Традиційні заходи щодо охорони спадкового майна (це, в першу чергу, – його опис) є неефективними, якщо йдеться про такий специфічний об’єкт спадкоємства, як корпоративні права. Їх описувати не потрібно.

Рішенням проблеми міг би бути договір про управління спадщиною. Відповідно до ст. 1285 ЦК, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує догляду, здійсненні інших фактичних або юридичних дій для підтримки його в належному стані, то нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на здійснення будь-яких необхідних дій, спрямованих на зберігання спадщини до з’явлення спадкоємців або до приймання спадщини, а також має право на оплату за виконання своїх повноважень.

Зміст ст. 1285 ЦК можна тлумачити як норму, яка дозволяє нотаріусу укласти договір про управління спадщиною із спадкоємцем або виконавцем заповіту, а у разі їх відсутності – з іншою особою. Іншими словами, спадкоємець може бути управителем. Проте Міністерство юстиції України вважає інакше.

Відповідно до п. 195 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус укладає договір на управління спадщиною у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви зацікавленої особи після пред’явлення свідоцтва про смерть спадкодавця.

У разі надходження до нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спадкоємців, про вживання заходів щодо охорони спадкового майна і тому подібне, нотаріус повідомляє особу, з якою укладено договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.

Таким чином, договір на управління спадщиною за наявності спадкоємців не підписується. Законодавець виходить з того, що спадкоємці можуть здійснювати управління без договору.

Сферу дії ст. 1285 ЦК слідувало б розширити і укладати договір про управління спадщиною із спадкоємцями.

Інакше вони залишаються незахищеними від можливих зловживань керівників підприємств, які були призначені ще при житті спадкодавця-засновника. Як мінімум шість місяців вони недосяжні для спадкоємців.

Достатньо часто спадкоємці, не очікуючи отримання свідоцтва про право на спадщину, фактично захоплюють кабінети, вилучають у посадовців засновницькі та інші документи, опечатують каси, звільняють працівників і тому подібне. Ці дії нічого спільного з корпоративним правом не мають. Слід пам’ятати про можливі кримінально-правові наслідки.

Хто зобов’язаний давати згоду на прийняття спадкоємця до товариства?

З одного боку, в ст. 55 Закону «Про господарських товариства» відмічено, що питання про відмову в прийнятті правонаступника до товариства вирішує саме товариство в особі свого вищого органу – загальних зборів.

З іншого боку, в ч. 5 ст. 147 ЦК передбачено, що частка переходить до спадкоємця, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Тобто згода повинна бути надана іншими учасниками. Іншого положення в статуті передбачити не можна, адже законодавець чітко відзначив, що це може бути передбачено статутом і цим диспозитивність обмежується.

Зрозуміло, що загальні збори учасників і учасники – це не одне і те саме. Принципова відмінність полягає в тому, що збори вирішують це питання простою більшістю голосів, тоді як згода учасників означає згоду кожного з них. Тому, якщо хоча б один з учасників не згоден з прийняттям правонаступника, він учасником не стане.

Різниця полягає також в процедурі отримання згоди. Згода товариства надається шляхом ухвалення відповідного рішення зборами учасників, тоді як згода учасників вимагає підписи (резолюції) кожного на відповідній заяві спадкоємця. Організаційно це можна вирішити і на зборах, але рішення про ухвалення спадкоємця повинно бути ухвалено одноголосно при 100% кворумі.

З метою запобігання суперечкам між учасниками необхідно виконувати вимоги ч. 5 ст. 147 ЦК, і Кравчук В.М. в своїй роботі рекомендує одержувати згоду саме від учасників, але оформляти це рішенням загальних зборів учасників. Для цього в протоколі зборів слід зафіксувати виступ кожного учасника, в якому він виражає згоду на прийняття учасника, а в резолютивній частині ухвалити рішення про прийняття правонаступника в товариство. Це рішення слід приймати одноголосно. При цьому частка, яка належала померлому учаснику, не повинна враховуватися при визначенні кворуму і ухваленні рішень.

Збори учасників повинні бути скликані у встановленому законом і засновницькими документами порядку. До участі необхідно запрошувати також спадкоємців. Вони участі в голосуванні не беруть. Як гарантія присутності на зборах всіх учасників на протоколі повинні бути їх підписи.

У разі прийняття спадкоємця до товариства він успадковує частку, яка належала спадкодавцю. Закон не містить обмежень відносно спадкування несплачених часток.

У разі відмови товариства від прийняття спадкоємця йому виділяється частка, а розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню, але не менш, ніж мінімальний розмір статутного капіталу. Якщо після виділення частки розмір статутного капіталу буде менше мінімального, решта учасників повинна зробити внески на збільшення статутного капіталу хоча б до мінімального рівня. Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного капіталу набуває чинності не раніше, ніж через три місяці після державної реєстрації і публікації про це в установленому порядку.

Закон не передбачає терміну, протягом якого спадкоємцю має бути виділена частка. По аналогії повинна застосовуватися ст. 54 Закону «Про господарські товариства», яка встановлює 12-місячний термін для сплати вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. Цей термін обчислюють з моменту смерті учасника, а не з моменту відмови спадкоємцю в прийнятті до товариства (його відмови від вступу).

На зборах також затверджуються зміни до установчих документів, які були спричинені змінами учасників, що відбуваються незалежно від того, яким буде рішення товариства: про прийняття спадкоємця або про відмову у вступі в товариство. Щоб знову не скликати збори учасників, до порядку денного слід включати питання про затвердження змін до установчих документів.

Право на отримання частини майна товариства, яка є пропорційною частці померлого учасника, зберігається за спадкоємцем і в тому випадку, коли товариство реорганізоване.

 Висновок

Ще на стадії створення підприємства і затвердження статуту доцільно чітко прописувати питання спадкоємництва права власності учасників на долі в статутному фонді в товаристві.

Наявність такого пункту в статуті дозволяє уникнути багатьох проблем. По-перше, – судових тяжб із спадкоємцями партнерів, які бажають увійти до складу засновників. По-друге, це допомагає уникнути ускладнення процедури ухвалення рішень, пов’язаної із збільшенням кількості учасників товариства.

Джерело: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2605