Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

(в и т я г)

від: 06.06.2007 р.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №?3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною God: 2007-2

У жовтні 2005 р. Г. звернулася до суду з позовом до П. про оспорювання батьківства.

Позивачка зазначила, що 27 лютого 2005 р. помер її чоловік В., з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 3 червня 2004 р. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді трикімнатної квартири у м. Вінниці. Вона як спадкоємиця першої черги від свого імені та від імені недієздатної матері В., опікуном якої вона є на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2005 р., звернулася до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. У нотаріальній конторі Г. дізналася, що на спадщину претендує також П. в інтересах неповнолітньої дочки Д. 2003 р.н. На думку позивачки, Д. не може бути дочкою спадкодавця, оскільки В. та П. перебували у зареєстрованому шлюбі по 2002 р., проте фактично шлюбні стосунки припинили у 2000 р. Актовий запис про народження Д. було зроблено за заявою її матері — відповідачки П., тому В. не міг знати про те, що його записано батьком дитини. Посилаючись на зазначене, Г. просила виключити з графи актового запису про народження Д. відомості про В. як її батька.

Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 16 травня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2006 р., позов задовольнив: виключив з актового запису про народження Д. відомості про В. як про батька.

На обґрунтування касаційної скарги П., посилаючись на невідповідність вис­новків судів фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове — про відмову в позові.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 137 СК якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачка ухилилась від проведення судово-генетичної експертизи та не довела того факту, що В. знав про те, що він записаний батьком Д.

Однак висновки судів щодо обставин справи зроблені з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу.

На обґрунтування заперечень проти позову П. посилалась на безпідставність позовних вимог Г., зазначаючи, що В. знав про народження Д., крім того, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, з нього було стягнуто аліменти на дитину.

Надана місцевим судом оцінка запереченням відповідачки зроблена з порушенням вимог ст. 212 ЦПК, оскільки тягар доказування обставин, передбачених ч. 3 ст. 137 СК, суд поклав на відповідачку, а не на позивачку Г. При цьому суд не дослідив матеріалів цивільної справи за позовом П. до В. про стягнення аліментів, не з’ясував, чи знав померлий про існування виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Крім того, у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №?3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

У п. 9 названої постанови роз’яснено, що у разі коли відповідач у справі про оспорювання батьківства ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка порушила клопотання про проведення судово-генетичної експертизи, і суд виніс ухвалу про призначення експертизи. У зв’язку з відмовою відповідачки проходити експертизу 10 квітня 2006 р. розгляд справи було продовжено.

Таким чином, питання щодо примусових заходів для забезпечення проведення призначеної експертизи відповідно до вимог ч. 2 ст. 146 ЦПК місцевий суд не вирішив.

Апеляційний суд на зазначені порушення закону, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. задовольнила частково: рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 травня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2006 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Джерело: http://www.scourt.gov.ua/