Присяжнюк Анастасія

 Головний спеціаліст відділу законодавства з питань підприємництва та приватизації департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України

Тема регулювання спадкових відносин постійно перебувала в епіцентрі уваги громадськості, оскільки завжди була актуальною і цікавою як для науки, так і для будь-якого пересічного громадянина. Інститут спадкового права формувався протягом довгого часу і на певних етапах його історичного розвитку в залежності від економічних, соціальних та інших умов він розглядався по-різному.

Утім, людина є, насамперед, істотою соціальною. Ще за давніх часів вона усвідомила, що у разі її смерті за допомогою накопичених за життя благ вона може задовольнити та захистити інтереси і потреби своїх близьких.

Від початку регулювання цивільних відносин правовими засобами інститут спадкового права не піддавався різким змінам. З удосконаленням нормативного регулювання цивільно-правових відносин цей інститут лише оновлювався з урахуванням права розвинутих країн.

Новий Цивільний кодекс України (який після його затвердження 16 січня 2003 року набрав чинності лише 1 січня 2004 року) більш детально порівняно із Цивільним кодексом Української РСР, який втратив чинність із 1 січня 2004 року (відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року), викладає норми, які регулюють спадкові відносини. Зокрема, ст. 1216 нового Кодексу дає визначення поняття „спадкування”, згідно із яким спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Тобто, усі права та обов’язки (ними є, передусім, право власності на речі, доходи тощо), які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, переходять до спадкоємців (фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини).

Одночасно, Цивільний кодекс України встановлює деякі особливості спадкування певних видів об’єктів, що належали спадкодавцю, виходячи із особливостей цих об’єктів. Зокрема, такими об’єктами є цінні папери, хоча частиною шостою ст. 1 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу” і встановлюється, що спадкування цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України.

У даній статті пропонується розглянути питання, пов’язані зі спадкуванням акцій відповідно до чинного законодавства.  

Так, Закон України „Про господарські товариства” для акціонерних товариств передбачає спадкування права на участь у господарському товаристві у випадку, якщо спадкодавець є акціонером (частина друга ст. 28 цього Закону). Тобто, у випадку смерті засновника акціонерного товариства (спадкодавця) до спадкоємця переходять акції товариства. 

У зв’язку із викладеним, слід зазначити, що акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (частина перша ст. 24 Закону України „Про господарські товариства”).

Акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства (частина перша ст.4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Поряд із цим, частиною першою ст. 1268 зазначеного Кодексу встановлюється, що спадкоємець відповідно до заповіту чи закону має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша та друга ст. 1269 цього Кодексу).

Водночас, прийняття спадщини є не обов’язком спадкоємця, а його правом. Згідно із частиною першою ст. 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець відповідно до заповіту чи закону може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Проте у випадку прийняття спадщини (зокрема, строк для прийняття спадщини становить шість місяців) спадкоємець набуває статусу власника. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (частина друга ст. 194 вказаного Кодексу).

Правове оформлення спадкових прав закінчується видачею нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке підтверджує право на спадкове майно. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину перевіряє ряд юридичних фактів, які підтверджують право на прийняття спадщини та, відповідно, отримання свідоцтва (ст. 68 Закону України „Про нотаріат”). 

Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” зобов’язує   нотаріуса надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу. Слід зазначити, що порядок оподаткування одержуваних громадянами у спадок об'єктів спадщини визначаються статтею 13 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2005 р. № 67  „Про реалізацію статті 13 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлюється, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає обкладенню податком із доходів фізичних осіб згідно із ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку із доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).   

Окрім того, чинне законодавство, із набуттям відповідного комплексу корпоративних прав пов’язує вчинення декількох дій. Зокрема, спадкоємець повинен звернутися до реєстратора, який веде реєстр власників іменних цінних паперів акціонерного товариства для переоформлення права власності на успадковані акції.

Згідно із Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60, реєстр власників іменних цінних паперів є переліком за станом на певну дату власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів та іменних цінних паперів, які обліковуються на їх особових рахунках, що є складовою частиною системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів.

Пунктом 7.17. цього Положення регулюється порядок внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування. 

Внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

·                     оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину (передається реєстроутримувачу);

·                     сертифіката цінних паперів (при документарній формі випуску цінних паперів) (передається реєстроутримувачу). 

У разі звернення до реєстроутримувача будь-якої особи він, зокрема, оформлює (переоформлює) документи, що підтверджують права власності на іменні цінні папери (сертифікати, тимчасові свідоцтва, виписки про стан рахунку), якщо таких дій вимагає зміст операції (пункт 7.2. зазначеного Положення).

Отже, набуття права власності на акцію дає спадкоємцю право участі у товаристві.

У зв’язку із цим, загальні збори учасників акціонерного товариства, який є вищим органом товариства, повинні розглянути заяви спадкоємців, свідоцтва про спадщину і прийняти рішення про включення їх до складу засновників та внести відповідні зміни до статуту (статтею 41 Закону України „Про господарські товариства” визначається, що до компетенції загальних зборів належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства). Тому, у статуті  товариства бажано визначати дії, які повинно вчинити товариство у разі смерті засновника, та дії із включення до товариства його спадкоємців.

Ст. 29 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” регулює порядок реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Відповідно до частини першої ст. 48 цього Закону у разі смерті фізичної особи - підприємця третя особа, зокрема, спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів громадянського стану про смерть фізичної особи.

Після вчинення усіх вищезазначених дій спадкоємець набуває статусу  учасника товариства, який має право здійснювати всі належні йому корпоративні права, зокрема, брати участь у загальних зборах та голосувати, отримувати прибуток (дивіденди) від діяльності товариства тощо.

Наприкінці, слід зазначити, що акції згідно із пунктом 1 ст. 13 Закону України „Про власність” є об'єктами права приватної власності і тому спадкоємець має право ними вільно володіти, користуватися і розпоряджатися (зокрема, акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ними акції (ст. 32 Закону України „Про господарські товариства”).

Джерело: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1891