Спадкування банківського вкладу

Відповідно до внесених до Закону України «Про нотаріат» змін, які набирали  чинності у червні 2009 року, уповноваженими щодо оформлення прав на спадщину і видачі свідоцтв про право на спадщину нарівні з державними нотаріусами виступатупають приватні нотаріуси. Метою внесення зазначених змін є впровадження практики більш якісного вчинення нотаріальних дій та вирішення проблеми доступу населення до нотаріальних послуг. У зв’язку з цим окремі питання оформлення спадщини, особливо спірні, проблемні та недостатньо врегульовані законодавством потребують особливої уваги для всебічного захисту прав спадкоємців.

Зокрема, низку спірних питань викликають положення законодавства щодо спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі). Статтею 1228 Цивільного кодексу України передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті:

- склавши заповіт або

-  зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. N 492 (далі – Інструкція про відкриття рахунків), встановлено,  що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку [10,п.10.15].

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 1228 ЦК України дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи - власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.

Водночас  ч. 3 ст. 1228 ЦК України встановлено, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (до прийняття нового ЦК України грошовий вклад, стосовно якого було зроблено розпорядження банку на випадок смерті, згідно вимог ЦК УРСР не входив до складу спадщини, відповідні свідоцтва про право на спадщину не видавалися і вклад спадкоємцю видавався безпосередньо в банку). Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 (далі – Інструкція), передбачено, що свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах [11,п.220].

Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною заявою. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (за винятком окремих випадків відмови, передбачених ст. 1273 ЦК України). Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

 У відповідності із п. 222 Інструкції нотаріус на прохання спадкоємців померлого вправі зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім'я померлого вкладів, страхових виплат. Відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат", банки (фінансові установи), страхові установи повинні подати відомості в строк, указаний нотаріусом. Після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини нотаріус видає спадкоємцям, що прийняли спадщину, свідоцтво про право на спадщину  на підставі документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, а також право власності спадкодавця на відповідний  вклад   у банку (фінансовій установі). Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. У той же час ч. 3 ст. 1298 ЦК України передбачено деяке відхилення від загального принципу, а саме:  до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

У зв’язку з цим виникає питання щодо кола істотних обставин, за наявності яких нотаріус може (але не зобов’язаний) видати  спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до закінчення строку на прийняття спадщини. Часткове роз’яснення з приводу даного питання закріплено в Інструкції, де п.199 встановлено, що   нотаріус до закінчення строку на прийняття спадщини може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі):

на покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання;

на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

на покриття витрат, пов'язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини;

інших витрат, викликаних обставинами, які мають істотне значення.

  Один примірник дозволу нотаріуса на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі) залишається у справах нотаріуса і підшивається у спадкову справу, а інший пред’являється банку.

Відповідне положення відображено і в п. 7.3. Інструкції про відкриття рахунків, у відповідності до якого  незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.

Отже, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину раніше, ніж це встановлено законодавством, але він може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання певної частини вкладу, при цьому лише спадкоємцеві, що прийняв спадщину.

Аналіз згаданого вище п.199 Інструкції дає можливість зробити висновок, що дозвіл може бути видано як на покриття вже понесених витрат, так і майбутніх витрат (на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця). І кожного разу  нотаріусу необхідно пересвідчитися в істотності таких обставин.  Виникає питання щодо критеріїв оцінки істотності таких умов нотаріусом, оскільки як ЦК України, так і Інструкція дають лише приблизний перелік істотних умов, і в кожному окремому випадку нотаріусу необхідно самостійно оцінювати істотність тих чи інших обставин. Незрозумілим залишається також питання щодо розміру сум на покриття витрат в кожному випадку, на які нотаріус має видати дозвіл та можливого допустимого розміру таких сум. Законодавчого роз’яснення потребує також питання стосовно того, чи може спадкоємець звернутися із заявою до нотаріуса про видачу вказаного вище дозволу на одержання частини вкладу достроково, якщо  цей вклад згідно заповіту або заповідального розпорядження заповідано іншій особі. Також виникає питання, яким чином нотаріусу, яким було видано дозвіл на одержання частини вкладу достроково, після закінчення строку на прийняття спадщини враховувати у свідоцтві про право на спадщину на грошовий вклад видану частину вкладу. Неврегульованим законодавчо залишається  і питання щодо того, чи зобов’язаний нотаріус при видачі дозволу на одержання частини вкладу достроково повідомляти інших спадкоємців та отримувати їх згоду. Всі перелічені вище спірні та недостатньо врегульовані моменти спонукають спадкоємців звертатися до суду з метою захисту своїх спадкових прав.

Також хотілося би звернути увагу, що на  вклади розповсюджується дія норм законодавства стосовно обов’язкової частки у спадщині, право на яку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Зазначені особи спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року N 7 при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Але можливими є ситуації, за яких вартість майна, охопленого заповітом, може бути значно вищою за вартість майна, не охопленого заповітом. Наприклад, спадкодавцем може бути складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження банку щодо вкладів у великих розмірах. В процесі оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус бере до уваги і вартість спадкового майна, тому розмір вкладу може вплинути на розмір обов’язкової частки у спадщині. За таких умов обов’язкова частка може бути визначена нотаріусом з усього складу спадкового майна, включаючи і вклади в банку, стосовно яких вкладником було складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження.