Сербуль Ольга

Юрист, ТОВ «ВВС–ЛТД»

«Заповіт – це правомірне вираження волі, здійснене урочисто для того щоб воно діяло після нашої смерті»

Ульпіан

Набрання чинності новим ЦК України стало історичною подією, що відбулася незважаючи на різні обставини та сумніви з цього приводу. З-поміж новацій правового регулювання різних сфер нашого життя чільне місце посідають спадкові відносини.

 Мабуть, зміни в інституті спадкового права ще не досить відчутні, позаяк для цього потрібен час. На жаль, незважаючи на «революцію» у регулюванні деяких питань, певні проблеми так і лишилися не вирішеними. Насамперед, це стосується питання спадкування землі.

 Ось реальна життєва ситуація, яка триває ще з часу дії ЦК УРСР 1963 р. Одній бабусі після смерті її сина у порядку спадкування за законом перейшла частина будинку, та, відповідно, земельної ділянки, що належали померлому на праві приватної власності.

 Документи на частину будинку бабуся оформила, отримавши свідоцтво про право власності. Але ж отримати державний акт про право власності на землю бабуся не встигла, хоча й подала документи у відповідні державні органи для оформлення. Важливою обставиною є те, що свідоцтво про право на спадщину бабуся отримала.

 Бабуся померла у 2003 р., на все своє майно вона залишила заповіт на користь спадкоємця, який тепер має великий клопіт із оформленням документів. І якщо проблем із отриманням документів на будинок не виникає, то із землею виникли неабиякі труднощі.

 Проблема у даній ситуації пов’язана із зіткненням норм спадкового та земельного права, якими по-різному регулюються питання виникнення права власності.

 З одного боку, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Аналогічна норма міститься у ч. 5 ст. 1268 ЦК України. З іншого боку, ст. 125 Земельного кодексу встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає після отримання її власником документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Згідно із ст. 126 ЗК таким документом є державний акт про право власності на землю.

 Таким чином, ми маємо ситуацію, в якій бабуся була і не була власницею земельної ділянки одночасно. Крім того, обидві зазначені норми права є спеціальними: одна регламентує виключно спадкові правовідносини, інша – виключно земельні. І оскільки в ЦК УРСР, що діяв на момент відкриття спадщини, зазначені правові норми ніяк не перетиналися, не можна було прийти до якогось загального знаменника.

 В управлінні земельних ресурсів в оформленні права власності на землю бабусиному спадкоємцю було відмовлено, позаяк чиновники не мали формальних підстав це робити – державний акт бабуся не отримала, отже, права власності на землю не мала (виходячи з положень ЗК).

 Водночас, спадщину бабуся прийняла, отримала про це свідоцтво, і вся спадщина відповідно до цивільного законодавства належала бабусі з моменту її відкриття. Таким чином, не має законодавчих підстав вважати, що спадщина в частині земельної ділянки бабусею не прийнята. Не можна факт прийняття або неприйняття спадщини ставити у залежність від отримання державного акта. Прийняття спадщини – це дія, що залежить виключно від волі спадкоємця. А ось отримання державного акта про право власності на землю – процедура тривала, залежить у багатьох випадках від швидкості та якості роботи земельних органів, а в деяких випадках – і від удалого спілкування з їх представниками.

 Ця ситуація виникла під час дії «старого» ЦК. Однак чи вирішує цю проблему чинний Цивільний кодекс?

 Розглянемо ст. 1225 – «Спадкування права на земельну ділянку».

 Частина 1 встановлює, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Але що саме законодавець розумів під «загальними підставами»? Загальні підстави відповідно до земельного або спадкового права? Загальні підстави, пов’язані із отриманням державного акта або із фактом прийняття спадщини?

 Може ч. 2 або 3 ст. 1225 ЦК вирішили б дану ситуацію, якщо б вона виникла у 2004 році?

 Відповідно до ч. 2 ст. 1225 ЦК до спадкоємців жилого будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Тобто, якщо земельна ділянка, де знаходиться успадкований будинок, належала спадкодавцю на праві власності, то у спадкоємця також виникає право власності на цю ділянку. Але ж дана норма не вирішує, з якого моменту виникає право власності на землю у випадку її спадкування. І чи можна бабусю вважати власницею земельної ділянки, а саму земельну ділянку – частиною спадщини? Або бабуся мала на земельну ділянку інше невідоме право?

 Отже, наразі для розв’язання зазначеної ситуації бабусиному спадкоємцю варто звертатися до суду, а останньому – заповнювати прогалину у законодавстві судовою практикою. Іншого виходу, на жаль, немає.

Джерело: http://www.yur-gazeta.com/ru/oarticle/852/