Ухвала колегії суддів Судової палати

у цивільних справах Верховного Суду України

від 14 грудня 2005 р.

(в и т я г)

У жовтні 2003 р. С.О., С.Р., а в червні 2004 р. й С.Н. звернулися до суду із позовом до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» (далі — ВАТ) про стягнення суми страхової виплати.

Позивачі зазначали, що син С.О. та С.Р., він же чоловік С.Н. — С.О.О. — помер 27 березня 2003 р. На час смерті відповідач не виплатив йому 7 тис. 656 грн 30 коп. призначеної до виплати одноразової допомоги у зв’язку зі стійкою втратою професійної працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що вони є спадкоємцями першої черги та інших спадкоємців покійного С.О.О. немає, позивачі просили про задоволення позову.

Першотравенський міський суд рішенням від 29 березня 2005 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2005 р., позов задовольнив.

У касаційній скарзі ВАТ просило скасувати зазначені судові рішення з направленням справи на новий розгляд на підставі неправильного застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 202 ЦПК 1963 р., який був чинним на час розгляду спору судом, рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а в разі їх відсутності — відповідно до закону, що регулює такі відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належні до виплати покійному С.О.О. суми одноразової допомоги належать до спадкового майна.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак такого висновку суди дійшли у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права.

Так, за змістом розділу VII ЦК 1963 р., чинного на час смерті С.О.О., об’єктами спадкування є цивільні права та обов’язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється смертю фізичної особи. Не переходять у спадщину права та обов’язки спадкодавця в адміністративних, трудових, інших правовідносинах, якщо вони не набули цивільно-правового — майнового змісту. Не переходять у спадщину також цивільні права й обов’язки, нерозривно пов’язані з особистістю спадкодавця, котрі він не міг би нікому передати і за життя. Право на одержання одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності від нещасного випадку на виробництві за своєю правовою природою є суворо особистим, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті відшкодування у зв’язку з отриманим саме нею каліцтвом, а зі смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати припиняються. У такому разі право на одержання цих сум не входить до складу спадщини.

Зазначена норма відображена і в ч. 11 ст. 40 Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до якої належні суми страхових виплат, що не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їх сімей, а в разі їх відсутності — включаються до складу спадщини. Таким чином, недоодержані суми одноразової допомоги переходять до спадкоємців за заповітом або за законом згідно з правилами спадкового правонаступництва лише за відсутності членів сім’ї спадкодавця.

На зазначене суди уваги не звернули та не з’ясували, чи були позивачі членами сім’ї спадкодавця.

За таких обставин рішення суду не можна визнати законним.

Отже, суди допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК це є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення допустив також апеляційний суд, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ задовольнила: рішення Першотравенського міського суду від 29 березня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2005 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Джерело: http://www.scourt.gov.ua/