Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К. до П. про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання права власності на будинок і земельну ділянку за заповітом та за зустрічним позовом П. до К. про визнання заповіту недійсним, встановила наступне.

 У січні 2003 р. К. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що померлий 4 березня 2002 р. І. ще за життя, 12 жовтня 2001 р., склав заповіт, за яким все належне йому майно залишив позивачці. Проте вказаний заповіт нотаріус не врахував при видачі свідоцтва про право на спадщину та вирішив питання про спадкування за законом.

 У лютому 2003 р. П. звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання заповіту недійсним, позаяк вважала, що заповіт посвідчений із порушенням вимог Закону України "Про нотаріат”.

 Рішенням Чернігівського районного суду від 13 лютого 2003 р. позов К. задоволено. У задоволенні зустрічного позову П. відмовлено.

 Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2003 р. зазначене рішення в частині задоволення позовних вимог К. щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок і земельну ділянку за заповітом скасовано. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

 У касаційній скарзі К. просить скасувати ухвалене в справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

 Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 Відповідно до ст. 338 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо постановлене у відповідності із законом рішення суду першої інстанції було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

 Постановляючи рішення про задоволення позову К., суд першої інстанції правильно виходив із того, що померлий І., склавши заповіт, за яким все належне йому майно залишив своїй дружині К., позбавив права на спадщину за законом П. – К. у встановлений законом строк звернулася до Чернігівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, крім того, остання фактично прийняла спадщину. Водночас, відсутні будь-які дані про те, що К. відмовилася від прийняття спадщини за заповітом. К., подаючи заяву про отримання спадщини за законом, не усвідомлювала всіх правових наслідків, а вважала, що зазначене поняття охоплює її право на спадщину за заповітом.

 Скасовуючи рішення Чернігівського районного суду від 13 лютого 2003 р. в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок і земельну ділянку за заповітом, суд апеляційної інстанції виходив із того, що К. не надала суду доказів того, що мала намір прийняти спадщину за заповітом, а пред'явила заповіт нотаріусу лише в день отримання свідоцтв, тобто по закінченні строку на прийняття спадщини. Таким чином, свідоцтва про право на спадщину за законом видані 11 та 12 вересня 2002 р. на ім'я К. і П. відповідно до вимог закону й правові підстави для визнання зазначених документів недійсними відсутні.

 Однак із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

 Згідно із ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу УРСР спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

 Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження в суді апеляційної інстанції, що заповіт, складений І., відповідає вимогам закону, підстав для визнання його недійсним не знайдено. У зв’язку з цим визнання за П. права на спадщину за законом є безпідставним.

 Крім того, відповідно до законодавства, яке було чинним на час відкриття та прийняття спадщини, відмова від спадщини під будь-якою умовою або частково була неприпустимою. Неможливо було частково прийняти спадщину або частково відмовитись від неї (як спадкоємець) за заповітом з тим, аби у подальшому прийняти спадщину за законом.

 Оскільки судом апеляційної інстанції помилково скасовано постановлене у відповідності із законом рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок і земельну ділянку за заповітом, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2003 р. у цій частині підлягає скасуванню.

 Керуючись ст. 334 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата ухвалила:

 касаційну скаргу К. задовольнити.

 Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2003 р. у частині скасування рішення районного суду щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок і земельну ділянку за заповітом – скасувати, залишивши рішення Чернігівського районного суду від 13 лютого 2003 р. у зазначеній частині без зміни. У решті – судові рішення залишити без зміни.

 Ухвала оскарженню не підлягає.

Джерело: http://www.yur-gazeta.com/ru/oarticle/857/?PHPSESSID=08ad6d82f6427528e45345f372c5ebf7