Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від: 27.08.2003

У липні 2001 р. Д. звернулася в суд із позовом до М. про поділ спадкового майна, зазначивши в позовній заяві, що 20 жовтня 2000 р. після смерті її батька Ш. відкрито спадщину на будинок у м. Кремінна. За життя спадкодавець заповів будинок відповідачці. Позивачка посллалася на те, що вона на момент смерті батька була непрацездатною і має право на обов’язкову частку в спадковому майні, яка становить 2/3 будинку, а тому просила визнати за нею право власності на весь будинок зі сплатою відповідачці вартості належної тій частки в праві на будинок. Кременський районний суд Луганської області рішенням від 31 липня 2001р., залишеним без зміни ухвалою судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 15 жовтня 2001 р., в задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі Д., пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати зазначені рішення. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 535 ЦК неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка). При визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Згідно зі ст. 525 ЦК часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим — день, зазначений в ст. 21 цього Кодексу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спадкодавець Ш. помер 20 листопада 2000 р., а позивачка визнана інвалідом після 24 листопада 2000 р., тобто після відкриття спадщини. При цьому суд не врахував, що відповідно до п. 30 Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83) датою встановлення інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого.

Позивачка проживає в Російській Федерації. У п. 19 Положення про визнання особи інвалідом (затверджене постановою Уряду Російської Федерації від 13серпня 1996 р. № 965) зазначено, що датою встановлення інвалідності вважається день надходження в установу заяви громадянина про визнання його інвалідом з доданими до неї документами. Із довідки, наявної в матеріалах справи, вбачається, що днем настання інвалідності Д. є день надходження її заяви до МСЕК з доданими документами— 1 листопада 2000 р. Враховуючи, що при вирішенні питання про право позивачки на обов’язкову частку в спадковому майні суд неправильно застосував нормативно-правові акти, які визначають статус непрацездатних осіб, та що одночасно з вирішенням питання про право суду потрібно розглянути вимоги про поділ спадкового майна, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 342 ЦПК, касаційну скаргу Д. задовольнила, рішення Кременського районного суду від 31 липня 2001 р. та ухвалу судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 15 жовтня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.