Спадкове право (ухвала Верховного Суду України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Ухвала 1 квітня 2004 р.
Справа № 06-182 кс 03

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Б. до Л. про визнання договору довічного утримання частково недійсним, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права на 1/6 частину жилого будинку, стягнення вартості ремонтних робіт, поділ будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом Л. до Б. про усунення перешкод у користуванні будинком, встановила наступне.

У квітні 2000 р. Б. звернулась до суду з вказаним позовом, в якому зазначала, що будинок № * по вул. Українській у м. Херсоні належав на праві власності подружжю К. та І., останній 5 квітня 1985 р. заповів їй 1/2 частину будинку, а 31 січня 1991 р. помер. Вона прийняла спадщину, але у передбаченому законом порядку не оформила своє право власності на відповідну частку будинку.

У 1999 р. К. посварилася з нею і 20 грудня 1999 р. уклала з Л. договір довічного утримання.

Посилаючись на те, що вона прийняла спадщину, але при укладенні договору довічного утримання К. приховала цей факт, просила суд про задоволення позову.

 Л. пред'явив зустрічний позов до Б. про усунення перешкод у користуванні будинком, просив визнати відповідачку разом із членами її сім'ї такими, що втратили право користування спірним будинком.

 Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 5 червня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Херсонської обл. від 12 листопада 2002 р., позов Б. задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

 На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Л., в якій ставиться питання про їх скасування з посиланням на порушення судом норм матеріального права, а саме: ст.ст. 71, 161 Цивільного кодексу УРСР.

 Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Відповідно до вимог ст.ст. 548, 549 Цивільного кодексу УРСР для набуття спадщини необхідно, аби спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

 Постановлюючи рішення про задоволення позову Б., суд достовірно не з'ясував, чи у передбачений ст. 549 Цивільного кодексу УРСР строк вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном та які саме дії для цього вчинила.

 Крім того, суд у рішенні не зазначив, в якому році позивачка проводила ремонт спірного будинку і чи не сплинув передбачений ст. 71 Цивільного кодексу УРСР строк позовної давності.

 Суду слід було перевірити ці обставини і залежно від цього вирішити питання про обґрунтованість позовних вимог Б.

 За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд.

 Керуючись ст. 334 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата, ухвалила:

 рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 5 червня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду Херсонської обл. від 12 листопада 2002 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Ухвала оскарженню не підлягає.