Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах’’ Апеляційного суду м. Києва рішенням від 19.06.2007 р. задовольнила апеляційну скаргу С. Т. – представника Н. С. на рішення районного суду від 14.06.2006 р. у справі за позовом Н. С. до О. М., третя особа – державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання права власності на частину квартири.

Вимоги та заперечення сторін.

Рішення суду першої інстанції У січні 2006 р. Н. С. пред’явила позов до О. М. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання за нею право власності на квартиру та просила постановити рішення, яким визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19.07.2005 р. державною нотаріальною конторою на спадкове майно І. М., який помер 11.12.2004 р., а саме на квартиру, та визнати за нею право власності на вказану квартиру. Позивачка посилалась на те, що перебувала у шлюбі з І. М. з 12.05.1990 р. по день його смерті. Під час шлюбу вони придбали спірну квартиру, де вони з цього часу постійно проживали з чоловіком і були зареєстрованими, та де вона продовжує проживати на теперішній час. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка у шестимісячний термін вона не звернулась, оскільки відповідач забрав її паспорт і правовстановлюючі документи на квартиру. О. М. після смерті чоловіка, який був його батьком, звернувся до державної нотаріальної контори і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. При цьому позивачка пояснила, що є інвалідом першої групи, іншого житла, крім спірної квартири, не має, вважає, що як дружина померлого чоловіка є спадкоємцем першої черги і має право на спадкування його майна. Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх необґрунтовність та безпідставність. При цьому відповідач пояснив, що отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька І. М. без порушень діючого законодавства, позивачка пропустила шестимісячний строк для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, а тому вважав, що немає правових підстав для визнання свідоцтва недійсним та визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру. Рішенням районного суду від 14.06.2006 р. позовні вимоги Н. С. задоволені частково. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19.07.2005 р. державною нотаріальною конторою на спадкове майно І. М. який помер 11.12.2004р., на ім’я О. М., а саме на квартиру – визнано частково недійсним. Визнано за Н. С. право на 1/2 частину квартири.

В апеляційній скарзі С. Т. – представник Н. С., посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким свідоцтво про право на спадщину за законом видане 19.07.2005 р. державною нотаріальною конторою на спадкове майно І. М., який помер 11.12.2004 р., на ім’я О. М., а саме на квартиру – визнати недійсним та визнати за Н. С. право власності на 75/100 квартири.

Мотиви, за якими апеляційний суд дійшов свого висновку

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вирішила, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги Н. С. та визнаючи частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19.07.2005 р. державною нотаріальною конторою О. М. на спадкове майно померлого І. М. та визнаючи за Н. С. право власності на 1/2 частину квартири суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була спільною сумісною власністю позивачки та спадкодавця. Встановивши зазначену обставину, суд дійшов хибного висновку про те, що, оскільки частка Н. С. не визначена та не виділена в натурі, спадкування за законом спірної квартири повинно відбуватися на загальних підставах. Тобто, дійшов висновку, що спадковим майном є вся квартира. Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

З урахуванням наведеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з зазначених підстав.

Судом встановлено і відповідачем не спростовано, що Н. С. та І. М. перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.05.1990 р. по день смерті І. М. 11.12.2004 р. Спірна квартира придбана І. М. в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2003 р. Позивачка разом з І. М. була зареєстрована в спірній квартирі і проживає в ній по теперішній час. Відповідно до вимог ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, яка діяла на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Виходячи з положень зазначеної статті, Н. С. є співвласником спірної квартири і її частка в спільній власності складає 1/2 частину квартири. Відповідно спадковим майном є 1/2 частина квартири, яка належала померлому І. М. Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Отже позивачка та відповідач є спадкоємцями першої черги на 1/2 частину спірної квартири і частка кожного становить 1/2 частину від половини квартири, або по 1/4 частині від усієї квартири.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що Н. С. не зверталася до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини. Відповідач у своїй заяві про прийняття спадщини не зазначив позивачку як спадкоємця за законом, і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.

Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки судом встановлено, що О. М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру, воно підлягало визнанню частково недійсним та визнанню за позивачкою права власності на 3/4 частини квартири, за відповідачем – на 1/4 частину квартири.

З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Наслідки розгляду апеляційної скарги

Апеляційну скаргу С. Т. – представника Н. С. задоволено. Рішення районного суду від 14.06.2006 р. скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Н. С. задоволено частково. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19.07.2005 р. державною нотаріальною конторою на ім’я О. М. на спадкове майно І. М., померлого 11.12.2004 р, визнано частково недійсним. Визнано за Н. С. право власності на 3/4 частини квартири. Визнано за О. М. право власності на 1/4 частину квартири.

Автор: Тимощук І.

http://www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/publications/?aid=1904&rid=59